Більше ніж сквер:  створення громадського простору
Більше ніж сквер: створення громадського простору
644
Ірина Янів   26.09.2015

Автор: Наталія Отріщенко

За матеріалами сайту “Korydor”

На ситуацію зі встановленням пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому поряд із Собором Святого Юра, перенесенням у зв’язку з цим дороги та потенційною вирубкою частини історичного скверу реагують у різних колах та у різних формах: зверненнях представників церкви, коментарях лідерів громадської думки, експертизах архітекторів та екологів, постах та закликах у мережі, акціях протесту тощо. Але цей текст не про пам’ятник (хоча розмову про зміни у практиках символічного маркування простору й відхід від радянських моделей необхідно проводити на різних рівнях). І не про рішення міської ради щодо виділення значної суми коштів на реконструкцію скверу та площі (хоча тема оптимізації механізмів взаємодії влади та громади в управлінні простором все ще чекає на своє повноцінне обговорення). Це розповідь про досвід формування громадського простору в одному зі львівських скверів.

Модерне (чи вже навіть постмодерне) місто можна концептуалізувати по-різному: від наголосу на економічному детермінізмі, функціональності та капіталістичній експлуатації до акцентів на культурному житті, символічному виробництві, споживанні та повсякденних практиках містян. З усього різноманіття ідей і теорій мені дуже близький підхід Анрі Лефевра (Henri Lefebvre) щодо простору, який конструюється через так звану “тріаду”, що поєднує просторові практики (повсякденна активність), репрезентації простору (здійснені професійними акторами – архітекторами, картографами, тощо) репрезентації(культурні образи). Тож простір міста є не статичним, а процесуальним – він постійно твориться і відтворюється різними агентами: мешканцями, туристами, бізнесом, владними структурами, експертами із різних сфер, митцями. Власне, у випадку міста особливий інтерес становить громадський простір, у якому відбуваються зустрічі та взаємодія між окремими людьми та цілими спільнотами: це ті місця, куди можна вільно потрапити й зустріти там інших – чужих і своїх. Це той простір, який не належить комерційним проектам, політичним ідеологіям, церкві чи приватним власникам. У випадку скверу на Святоюрській горі процес формування громадського простору можна проілюструвати через три аспекти: люди, практики та діалог.

Громадський простір – це про людей

Люди – це основна точка відліку, коли йдеться про зручний простір міста, і це було достатньо добре концептуалізовано ще в 1961 році піонеркою нового урбанізму Джейн Джейкобс (Jane Jacobs). З погляду людини, її потреб та повсякденних досвідів, слід розглядати особливості міського планування. Так склалося, що довгий час гегемоном міського простору був водій автомобіля, і саме з його перспективи розглядався ландшафт міста. Проте події останніх кількох років указують на те, що й велосипедисти, й пішоходи включаються в процеси творення зручного міста. У Львові цю тенденцію добре ілюструють урбаністичні ініціативи.

З погляду зручності для пішохода як «користувача міста», площа (особливо у тій формі, в якій вона існує в пострадянських містах) як громадський простір має значно менший потенціал, аніж парк чи сквер. Це підтверджує і той висновок, який зробили щодо проекту реконструкції скверу в площу спеціалістки GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва) архітекторка й містопланувальниця Іріс Ґляхманн (Iris Gleichmann) та урбаністка Лєнка Войтова (Lenka Vojtova) 7 грудня 2014 року: Такий гіперболізований порожній простір не лише нагадує стиль оформлення площ при віджилому радянському режимі, але й також, як показує досвід, залишається безлюдним і мертвим, у холодну пору року продувається вітрами, влітку швидко нагрівається, тобто не може забезпечити відповідного комфорту для перебування людини.

Elderly-Ladies-In-the-Park

Зелені зони (особливо в центральній частині міста) є тим простором, який належить усім мешканцям міста. Вони задають інший темп і ритм, аніж вулиці, за своїм масштабом вони значно ближчі містянам, аніж широкі проспекти. Нарешті, простір для прогулянок надає людям можливість взаємодіяти з іншими і творити мережі знайомств (першими на думку спадають мами з візочками і господарі собак на ранкових прогулянках).

Через живі, наповнені людьми простори можна протистояти тим тенденціям, на які свого часу вказував Жан Бодрійяр (Jean Baudrillard): Навіть міські ансамблі, що наділяються символічним значенням, насправді є лише псевдоцентрами… Їхня зовнішня привабливість наче створена для того, що вразити туриста, а їх функція подібна функції місця всезагальної комунікації (аеропорту, метро, супермаркету) – місця, де люди втрачають своє громадянство, приналежність до своєї території. Тож громадський простір надає можливість не знеособленої, а безпосередньої комунікації з іншим.

Share on FacebookTweet about this on TwitterPin on PinterestShare on Google+
Партнери